У нас із чоловіком трійко діток, різниця у віці між ними по два роки. Найменшому Славку один рік, потім Наталочка, три роки, і Михайлику п’ять. Старшому синочку всього лише п’ять, але помічник гарний. За меншими пригляне, коли я відлучусь із квартири на хвилинку. Все добре, чоловік допомагає, летить із роботи, немов на крилах додому. А тут його чекають бешкетники, і поки вони бавляться зі своїм татком, я в цей час швиденько приберусь по кімнаті, приготую вечерю.
Дружно живемо, тяжко звичайно, але не скаржимось. Підтримка зі сторони чоловіка дуже важлива, і це додає сил не скаржитись, адже він також стомлюється на роботі, а потім і дома три щастячка не дають відлежатись. Все було добре, але коли захворів менший Славко, лікарі порадили нам часто виїжджати на природу, а ще краще зняти будинок в селі на все літо, через те, що Славку потрібне свіже повітря. Обіцяють, що синок підросте і хвороба мине, але наразі потрібно більше жити за межами міста.
Звичайно ми не дуже засмутились, адже в селі жили батьки чоловіка, і ми поїдемо до них на все літо. Але коли свекруха дізналась про наші проблеми, підняла крик, що вона вся заклопотана роботою, а нас ціле сімейство сяде їй на шию. Адже зуміли народити стільки дітей, от і розв’язуйте свої проблеми самостійно. А проблеми дійсно були, адже якщо зняти будинок, і чоловікові їздити кожен день на роботу в місто, коштів не вистачить навіть на півмісяця. Ми говорили про це свекрусі, але ніякі доводи не допомагають. Ні, і все. Я її не розумію, адже це її син, її онуки. Невже не зачепили струни душі, що хворіє і її також кровиночка. Чому так вчиняють люди? Адже ми не чужі, я розумію, що мене не любить, але Славко, її рідний онук. Умовити свекруху ми не змогли, і що далі робити, не знали.
Зателефонувала своїм батькам, розповіла про наші проблеми, і про те, як відмовила мама чоловіка. Мої батьки мовчки вислухали та сказали, що порадяться, і потім повідомлять, що вирішили. Через декілька днів мої мама з татом приїхали до нас (жили в іншому місті), і сказали, що так, як вони пенсіонери, то в селі знайдемо будинок, і вони з дітьми будуть жити там до тих пір, поки не видужає Славко. А щоб коштів вистачало, я мала виходити на роботу, а вони з дітьми впораються самі.
Ось так мені не пощастило зі свекрухою. Але добре, що маю таких золотих батьків.
