Щоденник.
Мій зять оголосив, що я більше не побачу свою доньку, якщо не здам будинок матері.
Пів життя прожила сама. Була заміжня, але чоловік пішов через рік після весілля саме тоді, коли я народила Софійку. На прощання Олексій залишив нам з донечкою трикімнатну квартиру. Хоча б це зробив по-людськи. Другого шлюбу я не шукала. Та й не була самотньою у мене була Софійка. Треба було її вирощувати, виховувати. Клопотів вистачало.
Розуміла як не старайся, а батьківської теплоти доньці не заміниш. Згодом вона почала дуже привязуватися до хлопців, з якими дружила або зустрічалась. Не всім це подобалось. Часто доводилось заспокоювати її, коли серце знову кришилось. Та Господь милостивий з часом Софійка знайшла свого чоловіка.
Максим був працьовитим і добрим. Я лише радила доньці вийти за нього. Він поважав і мене, і її. Що ще треба? Тоді він здався мені ідеальним зятем. Але, як кажуть, вічно квітучих садів не буває. Через півроку після весілля Максим став іншим.
Тим часом я доглядала за мамою. Вона ще була живою. Народила мене рано, як і я Софійку, тому встигла побачити онуку. Та раптом матір захворіла так, що довелось забрати її до себе. Куди діватись? Прийняла, як є. Але зятю це не сподобалось.
Що його так обурило не знаю. Адже я нікого не змушувала доглядати за старою. Все робила сама. Та й мати була тихою, розсудливою. Чому він так нервів не розумію.
Але з часом стало гірше. Тепер і Софійка відверталась. Раніше сідали разом за стіл, тепер ховаються у кімнаті. Пробувала говорити марно. Мовчить, тільки відмазки знаходить.
І дітей не поспішали заводити. Кажуть поживуть для себе. Спочатку настоювала, потім махнула рукою. Їхня справа. Але Максим почав мене дратувати. У моєму домі він поводився, як господар, хоч нічого для нього не робив. Не ремонтував, не купував. Зате гуляв з друзями. Куди подівся той хороший зять, якого я знала?
Напевно, просто показав свою справжню вдачу.
З кожним тижнем він ставав нестерпнішим. А перед Новим роком заявив, що святкуватиме окремо. Забрав Софійку до кімнати, і вони сиділи самі. Опівночі донька вийшла нас привітати, а він навіть не показався.
А вранці він сказав: «Ми з Софійкою продаємо будинок вашої матері та купуємо собі квартиру». Я оніміла. Вони ж живуть у мене вже півроку! На моїй шиї! Їм цього мало?
Ні, не згодна. Заробляйте самі. Це будинок моєї матері. Продавати його не будемо, відповіла я.
Максим розлютився. Того ж дня зібрав речі, узяв мою доньку і поїхав до своїх.
Боляче, що Софійка навіть не заперечила. Але це її вибір. Якщо вважає, що так краще хай живе.
Чи правильно я зробила? А ви б як вчинили?
