Зима вкрила двір у Сумах мякою ковдрою білого снігу, а вірний собака Стецька, величезний вівчарський Банкір, поводився якось дивно.
Замість того, щоб тулитися в свою простору будку, яку Стецько майстрував ціле літо з любовю й натхненням, Банкір уперто спав просто неба, на снігу. Стецько визирав з вікна до світанку й ловив себе на тому, що щось його гризе Банкір раніше за всі роки такого не виробляв!
Кожного ранку, як тільки Стецько збирався в двір, Банкір хмуро дивився на нього. Далі цікавіше: варто було Стецькові наблизитись до будки, як собака став між ним і входом, тихенько гарчав і дивився на нього так, ніби благав: «Та не лізь туди, чоловіче!». Дивина та й годі від такого друга такого не сподівався, і стало цікаво: що ж там таке приховує улюбленець?
Недовго думаючи, Стецько розробив операцію «Стейк» приманив Банкіра на кухню шматком запашної свинячої відбивної. Поки пес нервово скавучав у вікно й гепав лапою по шибці, Стецько тихо підійшов до будки й зазирнув досередини. І от серце в нього впало в пяти: у темряві на сіннику лежало щось, що змусило його трохи посивіти…
Усередині, загорнутий у старий рушник, дрімав кошеня брудний, мерзлий, ледве дихав. Очі слізились, лапки підгиналися від холоду. Виявляється, Банкір десь його підшукав і, замість того щоб прогнати чи проігнорувати, прихистив малого. Сам спав на снігу, щоб не турбувати, і вартував будку, мов скарб царський.
Стецько аж подих затримав. Витяг обережно крихітку, притис до грудей, наче кошеня, яке може легко розтанути. Тієї ж миті Банкір примчав до нього, лизнув у вухо й гарненько притулився не гарчав, а навіть навпаки, підтримував, ніби хотів сказати: «Неси додому, я погоджуюсь!»
Ти ж герой, Банкіре усміхнувся крізь ніс Стецько й ще міцніше обійняв знайду. Добрішого пса, ніж ти, ще в гривнях не оцінити!
Від того дня у дворі вже не двоє друзів а троє. А будка, створена з любовю, стала маленьким притулком для врятованих душ. Кто б міг подумати!
