Руслан мав терміново здати майбутній проєкт. На закінчення роботи йому дали дві години. У місті стояли величезні пробки, тож ці дві години у нього підуть лише на те, щоб дібратися до роботи. Хлопець з’їхав на своєму дорогому авто з дороги й припаркувався біля дорогого ресторану.
Дзвіночок на дверях задзвенів, молода офіціантка звернула увагу на красивого модно одягнутого парубка, що сів біля панорамного вікна і поставив перед собою ноутбук. Дівчина підійшла до клієнта прийняти замовлення. Від нього віяло свіжим ароматом дорогих парфумів. Зробивши замовлення, Руслан відкрив ноутбук і почав працювати.
Увагу хлопця відвернула дітвора, що бігала під вікнами й у весь голос реготала. Давно він не чув такого щирого сміху. Коли Руслан почав спостерігати за розвагами дітлахів, то навіть не помітив як велика компанія зібралася під вікном і стала благально дивитися всередину на відвідувачів ресторану. Було зрозуміло – діти голодні.
Руслан встав за столу і пішов на вулицю, по дорозі доповнивши своє замовлення. Коли зустрівся з дітьми, запросив їх усередину розділити з ним обід, бо він не звик їсти на самоті. Діти погодилися. Усі відвідувачі з цікавістю спостерігали за маленькими гостями. Руслан на те не зважав, провів своїх нових друзів до столу і попросив зачекати. Поки їм накривали на стіл, найстарший хлопчик, мабуть, ватажок цієї банди, запитав, де можна помити руки.
Коли всі повернулися на свої місця, страви були готові. Діти їли помалу із великим задоволенням. Коли закінчили обідати, подякували Руслану, а найстарший, пожав хлопцеві руки.
Молодий юнак був задоволений своїм вчинком. Правда, не встиг закінчити роботу, але чого вона варта, якщо діти залишилися щасливими.
Офіціантка принесла рахунок. Руслан замовив багато страв, тож приготувався побачити чималеньку суму, але дуже здивувався. На чеку не було ніяких цифр, лише передбачення: «Добре ім’я краще багатства».
