Відпочивали з трирічним Максимом на пляжі. Тут було багато дітей, які бавилися кожен по-своєму. Хтось будував замки з піску. Дехто робив пасочки або пересипав пісочок з відерка, створюючи кучугуру.
Максим захотів водяний пістолет. Звісно, що ми його купили. Хай бавиться дитина. Але не минуло й двадцяти хвилин часу, як до нього причепився старший хлопчик, вимагаючи дати йому таку іграшку погратися.
Наш син був навчений усім ділитися. Тому без вагань віддав цьому хлопчику іграшку, а сам почав «прокладати» канал до збудованого замку.
Так збігла година часу. Хлопчик і не думав повертати Максиму водяного пістолета. Наш син нагадав йому, що вже засумував за своєю новою іграшкою. Однак малий грався нею наче власною.
Минуло ще двадцять хвилин. Максим підійшов до цього хлопчика і простягнув руку, сподіваючись забрати пістолет. А малий показав йому язика і втік до своєї мами, яка спокійно спостерігала за всім, що відбувається.
Максим побіг за ним і вчепився в іграшку. Між хлопчиками розпочалася бійка. Мама цього хлопчика не втручалася в процес. Я підбігла до дітей, щоб їх розборонити.
Малий почав кричати:
-Не віддам. Це мій пістолет.
-Як це твій? – здивовано запитала.
Але малий не поступався навіть мені.
-Так! Тепер він мій!
Я була шокована такою поведінкою дитини. А найбільше мене вразила його мама, яка cпокійно відпочивала на шезлонзі і вдавала вигляд, що нічого особливого не відбувається.
Під час сутички з Максимом іграшка все-таки випала з рук хлопчика і я її підняла. Малий вилупив на мене свої нагловаті оченята і скривився до плачу, а потім опанував ситуацію і випалив:
– Ти – жадібна нагла тітка! Ти вкрала мою іграшку. Негайно віддай! Мамо, хай вона поверне іграшку! – кричав вимогливо він.
Мама і далі спокійно лежала, наче це відбувалося не з її дитиною. Я зрозуміла, що тут годі дитині щось довести, бо таке виховання. Маму такий стиль спілкування її дитини цілком влаштовує. Тому поставила малого на місце:
-Годі! Заспокойся, малий! Обманювати – це погано. Тим паче – забирати чужі речі! Цю іграшку придбала я для своєї дитини. Зрозумів?! Більше не смій брати її до рук!
Взяла Максима за руку і пішла до свого лежака. Мама цього хлопця досі спокійно лежала, наче нічого не трапилося. Малий присів поряд з нею і колупався в пісочку.
А я ніяк не могла відійти від шоку, який довелося щойно пережити. Як так можна виховувати дитину? І чи взагалі вона виховує малого? Як правильно співіснувати з такими нахабами? Адже до цього часу вчила дитину, що треба зі всіма ділитися. А тепер засумнівалася, що таке виховання є правильним.
Як ви вважаєте?
