Ох і подарунок я отримав на п’ятдесят п’ять років, коли розкажу – ніхто не повірить.
Я замовив ресторан, дружина склала меню і ми якраз збиралися вирушати до гостей.
Ну як ми, – я. Дружина в цей час саме поїхала на зачіску і макіяж. Сказала, що трішки затримається.
Та й з гостей у нас лише друзі були. Та дружини сестра з дітьми та онуком.
У нас своїх дітей не було. Спочатку ми працювали на житло, автомобіль, а потім коли захотіли дітей – не виходило.
Ми думали, що мабуть запізно схаменулися, хоча лікарі запевняли, що і швидше б нічого не вийшло. Мовляв, ми обоє безплідні.
Ми і змирилися з цим і жили в своє задоволення. Та й від того задоволення не хило поправилися, однак нас це не турбувало. Нам було комфортно.
Я саме приймав вітання, і споглядав на годинник. Моя Анна досить сильно запізнювалася і на дзвінки не відповідала.
Аж раптом до мене зателефонував невідомий номер і сказав:
– Вітаю з ювілеєм, таточку!
– Дякую. А Ви хто? – здивовано запитав я.
– Я головний лікар пологового будинку. Вашу дружину до нас доставила швидка. Пологи минули успішно. Чекаємо.
Я не розумів що відбувається, але схопив зі столу ключі від машини і помчав до пологового. Там зателефонував на той же номер і до мене вийшов чоловік у білому халаті.
Я почав його запитувати чи він нічого не переплутав, хоча моя дружина все ж не відповідала на дзвінки.
Лікар провів мене до палати. Там на ліжку лежала моя дружина Анна, з зачіскою і макіяжем, а поруч два маленькі згортки. У них були діти. Наші діти. Два сини.
Анна саме виходила з салону краси, як відчула гострий біль внизу живота, а далі отямилася в пологовому і почула від лікаря, що у неї почалися пологи. До того ж дуже стрімкі пологи.
Вже за якихось двадцять хвилин на грудях у Анни лежали два синочки.
Жінка навіть не підозрювала, що вагітна. Та й яка вагітність у безплідної жінки ще й від безплідного чоловіка у п’ятдесят років.
Сміх та й годі. То ж новоспечені батьки і не одразу ж могли повірити своєму щастю.
