“Так склалося, що мене бісить моя мама. Я її на дух не переношу. Раніше думала, що це з часом зміниться, проте — ні. Ця ненависть не безпідставна. Усе моє свідоме та несвідоме життя, мама все, що робила — це знущалася з мене та гнобила. У неї не було ніяких материнських почуттів та любові. Спочатку вона мене морально ображала, а потім все дійшло до того, що вона запросто могла підійняти на мене руку, кинути в мене чимось. Мама дозволяє пхати свого носа в моє особисте життя, куди її взагалі не просять. Вона, навіть, коли йде до мене в гості, не телефонує і ніяк не попереджає. А ще вона дуже любить нишпорити в моїх речах, байдуже, чи я є, чи мене нема. Коротко кажучи, це просто жах. Більш ніж впевнена, що цю статтю будуть читати й такі люди, в яких чудові стосунки з батьками і їм мене не зрозуміти. Чесно, мені абсолютно байдуже, що настав у її житті такий час, коли вона не може сама нічого зробити, що вона почувається самотньою. Мені просто все одно.”
Ясна річ, що подібні історії важко читати, сприймати та зрозуміти. Проте таких ситуацій безліч. Автори цих історій — діти, яких з дитинства ображали, принижували, били. У деяких були матері, що не знала жіночого щастя, тому віддавали себе чоловікам алкоголікам, які й собі знущалися з бідолашних дітей. Матері були егоїстками, оскільки жили та любили виключно себе, вважали, що дітям вони потрібні й так, оскільки подарували їм життя. Це люди, від яких залишилося тільки одне слово “мама” та й все, навіть, на це вони не заслуговують.
Через відсутність любові, ласки, тепла від матері, діти виростають абсолютною копією своєї мами. У їхніх душах пусто, засіла тільки образа. Ці діти не навчені товаришувати, кохати, пробачати та розуміти. Все тому, що їх цього не навчили.
Одиниці починають ходити на сеанс до психотерапевта, дуже правильне рішення. Адже тільки цей спеціаліст допоможе позбутися від образ, дитячих травм, допоможе почати нове життя з чистого аркуша.
Цей процес адаптації дуже не простий та тривалий. Шлях тернистий, який здатні пройти тільки найсильніші та найвитриваліші. Хто зможе гідно пройти його, той буде отримає нагороду — щасливе життя. Цей процес, шлях, складається з декількох послідовних етапів.
Перший етап. Тут прийшов час, аби усвідомити повністю, що ваші батьки — це нелюди, тирани. Це дуже складно, адже у нас є певні переконання, стереотипи, нав’язані суспільством щодо батьків та їхньої ролі у нашому житті. Усвідомити це половина завдання, потрібно ще це прийняти. Це необхідно, без цього не буде наступних етапів.
Другий етап. Остаточне усвідомлення цього та переживання. Адже потрібно все згадати, усі деталі дитинства, колишні рани знову нагадують про себе. Цей етап найдовший та найскладніший, пройдуть його далеко не всі. Потрібно розпочати внутрішню боротьбу. Тут все достатньо неоднозначно: з однієї сторони — ображені діти розуміють, що їхні батьки старі і їм потрібна допомога. Проте з іншої сторони — просинається, скажімо так, темна сторона душі, яка нагадує про всі образи, заподіяний біль, найстрашніші спогади з дитинства знову оживають у найсвіжішому вигляді. І вся ненависть до батьків подвоюється. І приходить той момент, коли одна зі сторін все-таки перемагає. Це є та сама істинна, яка приведе до виходу у цій складній ситуації.
Третій етап. Тут розпочинається робота над собою та батьками. На цьому етапі потрібно дати усе те, чого не вистачало вам у дитинстві. Потрібно віднайти ласку, тепло, любов та турботу. Якщо цього не дати, то ображені діти так і залишаться озлобленими, замість того, аби бути щасливими людьми.
Коли пройти ці три етапи, тебе огортає гармонія, легкість. У фіналі ми отримаємо прощення. Ніхто з точністю не може сказати, скільки це часу займе: рік, п’ять, п’ятнадцять. Тому всі обіди та ненависть стосовно батьків, вони зникають. Діти починають сприймати батьків по-іншому.
