У декреті, як на курорті, але після нього я прийняла рішення розлучитися з чоловіком!

Одружилася, коли мені було 28 років. Уже тоді я мала власну квартиру, з купівлею якої мені допомогли батьки, повністю виплатила кредит за авто, працювала на високооплачуваній роботі. Коротко кажучи, матеріально я вже була готова до шлюбу та дітей. Світ, ніби відчув мою готовність, і послав мені Віктора.

Йому було теж 28 років, нас об’єднували спільні хобі, переконання та цінності. І згодом об’єднало взаємне кохання. Через два роки ми одружилися. У нас була ідилія, взаєморозуміння. Усе було чудово до появи нашої дитини. Ми двоє з нетерпінням чекали на це дитятко. Вітя постійно розповідав мені, як він хоче дитину. Але щойно на світ з’явився син, чоловік дуже змінився.

Він забрав мене з полового будинку, і спочатку я думала, що це в нього такі невдалі жарти. Але виявилося, на превеликий жаль, що ні, це все він говорив серйозно: я зайва в родині, сиджу в нього на шиї, нічим важливим не займаюсь, ніякої користі від мене. Ясна річ, що я не мала змоги заробляти гроші, бо була в декреті.

Моя близька подруга народила раніше за мене на 4 місяці, і коли вона розповідала, що чоловік їй ніяк не допомагає. Це мене шокувало. І раділа, що в мене все буде по-іншому. Адже мій чоловік — на вагу золота, і турботливий, люблячий, так я думала на той час. І мене дуже обурило, що мій чоловік почав себе поводити, як подруга розповідала.

br.freepik.com

Мого терпіння вистачило на 7 місяців. Далі була остання крапля в моєму стакані. Терпець увірвався. Мені так набридло вислуховувати його скарги, незадоволення, що він мене утримує, живу на його гроші, що сидіти в декреті — це так легко, всього лиш сидиш із дитиною. Усе дійшло до того, що одного дня, я сіла розрахувала бюджет, вирахувала чи зможу жити та виховувати дитину самотужки. Машина та квартира оформлені на мене, я офіційно працевлаштована на чудовій роботі з високою зарплатнею.

Прийняла рішення та сповістила чоловікові та його батькам, що ми розлучаємося через три місяці. Раніше ніяк не можна було це розлучення організувати. Батьки поцікавилися чому так, а я, своєю чергою, розповіла правду, як поводить себе їхній син.

Вони вирішили з ним поговорити. Спочатку він показував свій характер, казав: “Нехай валить, треба вона мені, я її не тримаю”. А потім просив пробачення та вмовляв, аби я передумала, обіцяв, що зміниться.
Так і сталося. Чоловік допомагав із дитиною, і слова більш не сказав, що він мене утримує. Наче все добре, але посмак залишився. Я ще досі не знаю: чи вистачить у мене сил пробачити йому.

Розлучення — це крайній варіант. Адже тут перш за все треба думати за дитину, як їй буде рости без батьківської опіки та любові.

До речі, у подруги з її чоловіком налагодилися стосунки. Дитина підросла, чоловік постійно з нею грається.

Я, на власному досвіді, переконалася, що перший рік, після появи в сім’ї малюка, найважчий. Просто потрібно мати терпіння.

 

Оцініть статтю
Дюшес
У декреті, як на курорті, але після нього я прийняла рішення розлучитися з чоловіком!