Мене звати Марина. Мені 38 років, чоловіку 40. У шлюбі зі своїм чоловіком я вже 20 років. Маємо дорослу дочку Лізу. Їй 19 років, від повноліття вона живе окремо.
Ще місяць тому я думала, що в мене просто ідеальне життя. Коханий чоловік, розумниця-дочка, хороша робота, квартира з сучасним ремонтом і елітне авто. Ну що ще треба для щастя?
З Єгором ми жили душа в душу. Приводів для скандалів у нас не було. Чоловік у мені завжди здавався таким позитивним, розважливим, спокійним. Зараз у нас є все, що душа забажає. Грошей вистачає.
Живемо у своє задоволення. Я працюю редактором у журналі. Літературою захоплююся з дитинства, тому хобі переросло в улюблену роботу. Чоловік співвласник в будівельній фірмі, часто їздить у відрядження.
Отже, після чергового відрядження Єгора, земля пішла з моїх ніг. Я просто не знала на якому я світі. В одну мить все перевернулося. Я прибігла раніше додому з роботи, зготувала смачну вечерю, запалила свічки, привела себе в порядок і стала чекати Єгора з поїздки.
У двері подзвонили…Я здивувалася ще, бо Єгор має свої ключі. Я відчинила двері, і побачила свого чоловіка, з таким дивним виразом обличчя. Він, ніби, боявся переступити поріг власної квартири.
Мариночка, привіт, розумієш, тут така справа,- чоловік зніяковів.
З-за його плечей визирнула зовсім юна вагітна дівчина.
Ми всі зайшли у вітальню. Непрохана гостя залишилася чекати на нас.
Я побігла у ванну, замкнула двері. Ситуація була просто жахливою, як хто відро помиїв вилив на мене.
Мариночко, пробач, біс в ребро… Я напився раз під час минулого відрядження, і там зустрів Катю. В нас була тільки одна ніч, я клянуся. Ну не покину я дитину. Я ж не скотина…Я кохаю тільки тебе! Вона сирота, їй нема де жити. Нехай вона поживе з нами до пологів. Тільки не кидай мене, я цього просто не переживу. Благаю..
Я взяла уламки своїй гідності в кулак, і вийшла з ванної кімнати.
Коханка його така скромна, ніжна, тиха, ловить кожне слово чоловіка і дивиться на нього закоханими очима, ні в чому йому не суперечить. Повна моя протилежність.
Їй 20 років. Я дивлюся на неї і вся вона така хороша, поступлива і навіть шкода її. На мою дочку навіть чимось схожа… Але варто мені поглянути на її живіт, то бачу зраду. Мене так трусити починає і навиворіт вивертає від болю. І я хочу кинутися на цю миловидну дівчину і видерти їй усі патли.
Живемо в такій компанії вже 2 тижні. Добре, що дочка поїхала на навчання закордон, і не бачить цього бл@#@ва.
Чоловік до неї навіть якось байдужий, а від мене не відходить. Єгор ночує в нашій спальні на підлозі, на диван йти не хоче. А коханку поселили в окрему кімнату. І вона так спокійно до цього ставиться.
Я ридала та скандалила з чоловіком. І все одно я не можу звикнути до цієї думки. Я не знаю, що мені робити далі! Я все ще його кохаю, а він в любові мені продовжує клястися, прощення вимолює. Вагітність у його пасії проходить важко. Вже сьомий місяць. Єгор планує після народження сина зняти для Каті з дитиною окрему квартиру, і допомагати їм фінансово. Ну і звичайно визнати СИНА! Я не змогла народити йому хлопчика, а він так мріяв! А жити хоче далі зі мною.
Сором який…Я живу, як в страшному сні…Відчуваю себе старшою дружиною в гаремі чоловіка.
Що ж мені робити? Я вже вся змучилася… Живу на заспокійливих… Я ніяк не можу всього цього прийняти. Як мені бути?
