Зараз коли ми згадуємо цю історію, то й досі не перестаємо сміятися. Хоч в той момент, коли відбулося все нижчеописане ні мені, ні вчительці було не до сміху.
Тоді я щойно перейшов навчатися у п’ятий клас. Після чотирьох років навчання з однією і тією ж самою вчителькою різноманіття нових викладачів просто вражало. Для мене було відкриттям, що для кожного предмету ми тепер маємо окремого вчителя. А наш класний керівник не сидить цілими днями у класі. Тоді, разом з іншими хлопцями я відчув свободу. Й зараз я вам розповім, про то, як ми невдало перший раз прогуляли школу.
Вирішивши, що вчителі не розповідають один одному хто з учнів був на заняттях я та мій товариш прийшли до думки, що варто спробувати не піти у школу, а десь пограти на комп’ютері. В день, коли в мене нікого не було дома ми весь час грали в ігри. Навіть коли прийшла мама, то я сказав, що Сашко прийшов до нас у гості після навчання. Ідеальний злочин. Принаймні так мені здавалося.
Але на наступний день наша класна керівничка почала вимагати від нас довідку від лікаря, або ж записку від батьків про те, де ми були. Ми просто не знали що робити. Й перше, що я вигадав, щоб врятувати себе, то це сказав, що помер мій дідусь. Вчителька одразу змінилася на обличчі та почала співчувати. Виявляється вони були знайомі або навчалися разом, в це я тоді сильно не вдавався.
Все заспокоїлось. Вона більше не вимагала довідки, а я був задоволений, що так легко відмазався від покарання. Через два місяці перед канікулами, коли вже були виставлені оцінки за тему вчителька призначила батьківські збори. Як на зло, в моєї мами не виходило через роботу, тато також працював і єдиним, хто ще міг піти був мій дідусь. Той самий якого моя вчителька вважала покійним.
А тепер уявіть. Вона щось розповідає батькам які вже сидять у кабінеті, аж тут заходить мій дідусь та вітається. По його словам вона побіліла наче крейда та почала важко дихати й показувати на нього пальцем. Мами моїх однокласників швидко дали їй заспокійливе й лише тоді вона змогла все пояснити.
Вдома звісно ж я отримав за те, що прогуляв. А дід з татом ввечері навіть жартували, що варто випити за упокій.
