Ми з чоловіком зустрілися в Києві. Обоє там навчалися. Коли вирішили одружитися, місцем проживання вибрали столицю. Працювали натхненно. Іноді чоловік працював на двох роботах, але в нас була мрія, купити квартиру і щоб ми ні в чому не мали потреби.
Спільними зусиллями через декілька років квартиру ми купили, і не якусь, а трикімнатну. А через деякий час народилася донечка. Та щастя було не довгим. Захворів чоловік, довго боролися за його життя, але хвороба невиліковна. У свої тридцять років я залишилася одна з малою донечкою на руках.
Виховувала, заміж так і не вийшла. Не хотіла, щоб чужий дядя жив поруч із моєю кровинкою. Так непомітно пролітали роки. Тетянка виросла красунею. Завжди слухняна, у нас ніколи з нею не виникали конфлікти. Університет, в якому навчатиметься донька, вибирали разом.
Я думала, що ми завжди будемо дружні, і коли Тетяна познайомила зі своїм молодим чоловіком, я до цього віднеслася спокійно. Турбувало лише те, що хлопець той із села. А я знаю таких молодиків. Їм би тільки прописатися у квартирі. Та вирішила, що симпатія не на довго, не стала нічого говорити доньці.
Пожаліла про те вже зовсім скоро, коли Тетянка повідомила, що вони з Максимом мають намір одружитися. В цей час я рішуче висловилася з приводу її хлопця. Говорила все, що думаю. Гадала, донька прислухається до мене і кине того Максима. Але вийшло навпаки. Вони тихо одружилися, навіть мені не повідомили. А скоро привітали з майбутнім поповненням.
А потім Таня сказала, що жити їм немає де. Житимуть зі мною. Я незадоволена, але прийняла, все ж таки донька вагітна, навіщо ходитимуть по чужих квартирах.
Коли народився онук, я радісно прийняла новину. Ось тільки Максима так і не змогла прийняти. Коли він вдома, я вся знервована, спокою немає. Вказую йому що і як потрібно робити. Зять не перечив, мовчки зносив образи. Останньою краплею стало те, що я відмовилася приписати його у квартирі.
Тетяна мовчки збирала речі, я сиділа заплакана. На мої умовляння залишитися, нехай Максим один іде, вона не реагувала. Пішли всі втрьох. Минув рік, а я дотепер не знаю, як живе моя донька й онук. Таня не телефонує, і слухавку не бере від мене. А я чекаю, що одумається і прийде.
