Дід Михайло сидів на лавці біля будинку. Сьогодні світить сонечко. Осінні дні прохолодні. Але коли сонце, то тепло пробивається навіть крізь вікно. Тому дідусь вийшов погрітися. Адже невдовзі зима. В цьому році дід Михайло не зумів заготовити дрова на зиму. Здоров’я вже не те. Сокиру в руках тримати важко, не те що ще й рубати. Тому зажурений дідусь останнім часом. Раніше сподівався, що хтось зглянеться на нього, запитають що йому потрібно.
Дід Михайло живе в кінці вулиці, ближче до лісу. Вся вулиця пуста. Старі померли, молоді виїхали жити в місто. На іншому кінці є три будинки, в яких живуть. Але то далеко від діда. Літом, чи ранньої осені, коли ходять в ліс по ягоди чи гриби, проходять мимо подвір’я діда. Можна перекинутися кількома словами з перехожими. Наразі в лісі немає що робити, хіба що заготовляти дрова на зиму. Наразі їздять машинами, не зупиняються біля Михайла Кириловича.
Він згадує, скільки раніше народу жило в селі. На вулиці ні одного пустого будинку, не те що наразі. Пустота тиша навкруги. Дід Михайло давно один. Дружина померла років п’ятнадцять тому. Дітей у них не було. Був син Марії від першого шлюбу, але потонув у річці. Горювала сильно дружина, від того, мабуть, і померла. А він живе. Вже вісімдесят років, а помирати не збирається. Одна біда, що дров немає.
Навесні приходив голова сільської ради, пропонував оформити його в будинок для літніх людей. Але Михайло Кирилович не погодився. Як жити не вдома, не для нього то. Житиме поки сил вистачить ходити за собою. А надалі видно буде. Не може він без свого подвір’я, тиші, без виду на ліс. Все тут своє, рідне. Немає чого їхати страждати в чужому краю. Якщо не сподобається, назад вороття не буде. Він це добре знає.
Пам’ятає, як відправили бабу Орисю. А вона телефонувала родичам, плакала, щоб забрали назад, додому. Але ніхто не хотів піклуватися про стареньку, так і померла в тому будинку для літніх людей. Як не буде, але намагатиметься дідусь вистояти цією зимою. Дістав всі речі, які були в шафі. Ковдри, шубу, яка залишилася від покійної дружини, все тягне на ліжко Михайло Кирилович. Зима обіцяє бути холодною.
Невдовзі під’їхала машина. Дідусь виглянув у вікно. Машина повна дров. До будинку йде молодий чоловік. Він привітався з Михайлом Кириловичем. Запитав, як його здоров’я. Після цього питає, де вивантажити дрова. Вони порубані. Тому залишилося скласти їх десь під дахом від дощу і снігу. Дід Михайло дивився вологими очима на молодого чоловіка. Невже його не залишили замерзати в будинку? Чоловік посміхається, лише наразі дійшла черга до дідуся.
В селі багато одиноких стареньких людей. Всім потрібна увага. Адже голова сільської ради приходив навесні. Він помітив, що потрібно дідусю на зиму. В планах давно потрібно було привезти, але вийшла затримка із за того, що черга велика. Михайло Кирилович запропонував чаю, наразі затоплять грубку, чайник закипить. Він помітно повеселів. Намагався допомагати складати дрова, але Андрій чемно відмовив, він швидко справиться.
Дістав із машини важкий пакет. Там продукти. Дідусь заглядає, що там йому принесли. Радіє, що тільки немає, і цукор, крупи, олія, печиво, чай, молоко, сир, ковбаса. Навіть цукерки, які Михайло Кирилович давно не куштував. Пенсія маленька, не вистачає. Вдячний за допомогу. Зиму наразі точно перезимує. Добре, що є в нашому не простому світі такі гарні люди, які не забувають одиноких стариків.
