У Геннадія й Оксани народився син Андрійко. Мама дівчини не відходила від ліжечка свого онука. Валентина Петрівна майже весь вільний час проводила у доньки. Хлопчик маленький, допомога потрібна. Вона так звикла допомагати. Коли Геннадій і Оксана йшли з сином у гості, Валентина Петрівна не знала чим їй зайнятися. Маленький Андрійко звик, що бабуся завжди поруч. Коли прийшов час ходити до дитячого садочку, його водила бабуся.
Андрійку виповнилося п’ять років, мама з татом повідомили, що у нього буде сестричка чи братик. Син зрадів новині, поділився радістю з бабусею. Валентина Петрівна застигла на місці. Нарешті усміхнулася. Увечері говорила доньці:
– Оксанко, навіщо вам друга дитина. Є Андрійко. Вам замало? Знову переживати безсонні ночі, і взагалі, одна дитина краще ніж дві. Ростиме в достатку, і забезпечувати одного легше.
– Мамо, ну що ти таке говориш? Як можна відмовитися від майбутньої дитинки. Ми з Геннадієм чекали на другого. Так що для нас це не новина, а радість.
До тієї розмови більше не поверталися. Все йшло своєю чергою. У визначений термін народилася донечка Єва. Ось тоді Оксана відчула на собі, про що тоді намагалася сказати їй мама. Валентина Петрівна до онуки взагалі не підходила. Признавала лише Андрійка. Для нього купувала іграшки, речі. З ним гралася, як і раніше, водила в дитячий садок, а потім, коли прийшов час, у школу. Про Єву не згадувала ніколи. Приходила до них у квартиру, діставала з кишені гостинці, давала Андрійку.
Єва до бабусі не підходила, не звикла, що вона може гратися з нею, чи принести якусь ляльку. Коли Єві виповнився один рік, влаштували свято. На якому присутні друзі Геннадія й Оксани, та їх батьки. Мама Геннадія не відходила від онуки. Така цікава дитина. Та коли прийшла Валентина Петрівна, в руках у неї подарунок для Андрійка. На Єву не дивиться. Оксана звикла до такого відношення мами до своєї онуки. Але друзі їхні здивовані. Вони не чекали, що бабуся може ділити дітей.
Та ще й на день народження прийшла до Єви, а подарунок принесла Андрійку. Може це в порядку речей, і не потрібно дивуватися? Як ви гадаєте?
